Домашнє насильство – це не сварка. Це не «особисте» і не те, що «саме минеться». Це систематичне приниження, тиск, страх і біль, що живуть у стінах, де мало б бути безпечно. Це – удари, образи, контроль, ізоляція, примус. Це ситуація, коли той, хто мав би підтримати, стає джерелом небезпеки.
Потерпілими від домашнього насильства стають мільйони людей – жінки, чоловіки, діти, люди похилого віку. Багато хто мовчить, бо боїться. Бо звик. Бо не знає, що має право на інше життя – без страху, без болю, без сорому.
Насильство може бути фізичним, психологічним, економічним або сексуальним. Воно руйнує не лише тіло, а й гідність, віру в себе, здатність довіряти. Часто це не видно зовні, але всередині – глибокі рани.
Це не ваша провина. І не ваш обов’язок терпіти.
Ви маєте право на безпеку. Маєте право сказати «досить». Закон на вашому боці. Є ті, хто готовий допомогти: вислухати, підтримати, надати прихисток, юридичну, інформаційну і психологічну допомогу.
Головне, не мовчіть. Зробіть крок. Навіть маленький. Він може стати початком нового життя – вільного, гідного, вашого.