У нашій культурі не прийнято говорити про біль. Нам соромно сказати: «Мені погано». Нас виховували мовчати, терпіти, знецінювати власні почуття. Нас не вчили просити про допомогу — лише триматися і “не скиглити”.
Але горе не змагається. Його не можна порівнювати чи ієрархізувати. Воно не менше – лише тому, що “комусь гірше”.
Особливо це стосується безправного горя – тобто того, яке:
- не визнається оточенням;
- соромиться самою людиною;
- залишається непрожитим, невисловленим, замороженим у тілі та психіці.
Це горе може виникати у випадку втрати неочевидної: дому, статусу, надії, улюбленця, цінностей, спільноти, рідної мови, сенсу.
А також у контексті:
вимушеної еміграції, ВПО, пережитого насильства, розлучення, аборту, хвороби, втрати репродуктивного потенціалу тощо.
Щоб працювати з таким горем — недостатньо “чуйності” чи “бажання допомогти”.
Необхідні:
- спеціалізовані знання про механізми горювання;
- розуміння особливостей роботи з травмою;
- етика та безпечні формати взаємодії;
- навички підтримки у складних, замовчуваних переживаннях.
ГО «ПсихоСоціальне Благополуччя і Захист» наразі розробляє сертифіковану навчальну програму для фахівців, які працюють або хочуть працювати з темами втрати, знецінення болю, горя, яке залишилося “невидимим”. Навчання розпочнеться орієнтовно у грудні 2025 – січні 2026. Щоб забронювати місце – реєструйтеся у формі.