Безправне горе: що це таке і чому ваш біль має право на існування

«Це лише кіт» — і ви замовкаєте.
«Ну розлучилася і розлучилася, не трагедія» — і ви киваєте.
«Їдь з цієї країни і не оглядайся» — і ви вдаєте, що все гаразд.

А всередині порожнеча. І ще щось важче за саму втрату: відчуття, що ваш біль неправильний. Що ви сумуєте «занадто». Що все це вигадали собі самі.

Це і є безправне горе.

Що таке безправне горе

Термін «безправне горе» (англ. disenfranchised grief) у 1989 році запровадив американський дослідник Кеннет Дока. Так він назвав горе, яке людина проживає, коли її втрату не можуть відкрито визнати, суспільно підтримати чи публічно оплакати.

Простіше кажучи: ви втратили когось чи щось дуже важливе, а суспільство вирішило, що це «не рахується».

Хто такий Кеннет Дока

Доктор Кеннет Дока — почесний професор геронтології Коледжу Нью-Рошель (США) і старший віцепрезидент із програм горя у Hospice Foundation of America. Він один із найвідоміших дослідників горя у світі, автор десятків книжок про втрату, смерть і горювання.

У 2025 році доктор Дока виступив на Міжнародному форумі «Втрати бувають різні», який організувала ГО «ПсихоСоціальне Благополуччя і Захист». Це був перший в Україні форум такого рівня, де провідні світові фахівці говорили про безправне горе в українському контексті: на тлі війни, вимушеного переселення, масових втрат.

➡ Переглянути виступ доктора Дока на форумі (YouTube)

Які втрати суспільство не визнає

Безправним може стати горе після смерті колишнього партнера, домашньої тварини, викидня — будь-якої втрати, яку оточення вважає «менш важливою». Сюди ж належить горе, яке суспільство не готове прийняти: наприклад, після розриву стосунків у ЛГБТК+ парах, через відчуження чи звільнення з роботи.

В українських реаліях до цього переліку додаються:

Кожна з цих втрат справжня. І кожна заслуговує на визнання.

Чому безправне горе болить удвічі

Коли горе не визнають, людина почувається самотньою, незрозумілою, ізольованою. Співчуття і підтримка, звичні при «прийнятних» втратах, їй просто недоступні.

Так виникає подвійний біль: спершу сама втрата, а потім сором за те, що взагалі сумуєш.

Навіть визнане горе може стати безправним, коли люди з найкращими намірами встановлюють йому термін. «Вже три місяці минуло, час рухатися далі» — і людина починає ховати свій стан замість того, щоб його проживати.

Як безправне горе звучить зсередини

Люди описують його так:

  • «Я почуваюся дурним чи дурною, що так сумую через це»
  • «Мені соромно, що мені так погано»
  • «Усі вже забули, а я не можу»
  • «Нікому не розповім — не зрозуміють»
  • «Може, зі мною щось не так?»

З вами все так. Ваш досвід просто ще не отримав суспільного визнання.

Що допомагає

Найперше — назвати те, що відбувається. Коли ви дізнаєтеся, що ваш стан має назву, що його описано в науковій літературі і що тисячі людей проживали те саме, стає трохи легше. Ваш біль стає реальним не лише для вас.

Далі — підтримка, яка не знецінює:

  • час без чужих дедлайнів на ваше горе;
  • простір, де можна говорити без осуду: група підтримки, психолог, люди зі схожим досвідом;
  • ритуали: прощання, пам’ятний альбом, будь-який спосіб відзначити втрату.

★★★★★

Хочу сказати велике дякую від душі Нелі Тройчук, за її велику роботу, за уміння підтримати, вислухати, зрозуміти. Ще тиждень тому я і не думала, що зможу знайти таку організацію, яка розділяє горе від втрати тварини та може допомогти. Ви дуже потрібні людям, тож бажаю подальшого розвитку і всього тільки найкращого ❤️

Татьяна Романовская · відгук у Google

Моя робота з безправним горем

Я — Неля Тройчук, клінічна психологиня, психотерапевтка, засновниця і голова ГО «ПсихоСоціальне Благополуччя і Захист». Безправне горе — центр моєї наукової і практичної роботи. Я переконана: кожна втрата заслуговує на визнання, і кожна людина має право сумувати стільки, скільки їй потрібно.

Я працюю з такими втратами:

Як я можу допомогти:

Записатися

© Неля Тройчук, 2026. Використання матеріалу можливе лише з посиланням на джерело.