«Це лише кіт» — і ви замовкаєте.
«Ну розлучилася і розлучилася, не трагедія» — і ви киваєте.
«Їдь з цієї країни і не оглядайся» — і ви вдаєте, що все гаразд.
А всередині порожнеча. І ще щось важче за саму втрату: відчуття, що ваш біль неправильний. Що ви сумуєте «занадто». Що все це вигадали собі самі.
Це і є безправне горе.
Що таке безправне горе
Термін «безправне горе» (англ. disenfranchised grief) у 1989 році запровадив американський дослідник Кеннет Дока. Так він назвав горе, яке людина проживає, коли її втрату не можуть відкрито визнати, суспільно підтримати чи публічно оплакати.
Простіше кажучи: ви втратили когось чи щось дуже важливе, а суспільство вирішило, що це «не рахується».
Хто такий Кеннет Дока
Доктор Кеннет Дока — почесний професор геронтології Коледжу Нью-Рошель (США) і старший віцепрезидент із програм горя у Hospice Foundation of America. Він один із найвідоміших дослідників горя у світі, автор десятків книжок про втрату, смерть і горювання.
У 2025 році доктор Дока виступив на Міжнародному форумі «Втрати бувають різні», який організувала ГО «ПсихоСоціальне Благополуччя і Захист». Це був перший в Україні форум такого рівня, де провідні світові фахівці говорили про безправне горе в українському контексті: на тлі війни, вимушеного переселення, масових втрат.
➡ Переглянути виступ доктора Дока на форумі (YouTube)
Які втрати суспільство не визнає
Безправним може стати горе після смерті колишнього партнера, домашньої тварини, викидня — будь-якої втрати, яку оточення вважає «менш важливою». Сюди ж належить горе, яке суспільство не готове прийняти: наприклад, після розриву стосунків у ЛГБТК+ парах, через відчуження чи звільнення з роботи.
В українських реаліях до цього переліку додаються:
- втрата домівки через війну, евакуацію, вимушене переселення;
- еміграція: розрив із рідним містом, людьми, звичним життям;
- втрата тварини: собаки, кота, службової чи волонтерської тварини;
- розлучення чи розрив стосунків, особливо коли оточення вважає це «полегшенням»;
- втрати через домашнє насильство, коли людині кажуть, що вона «сама винна».
Кожна з цих втрат справжня. І кожна заслуговує на визнання.
Чому безправне горе болить удвічі
Коли горе не визнають, людина почувається самотньою, незрозумілою, ізольованою. Співчуття і підтримка, звичні при «прийнятних» втратах, їй просто недоступні.
Так виникає подвійний біль: спершу сама втрата, а потім сором за те, що взагалі сумуєш.
Навіть визнане горе може стати безправним, коли люди з найкращими намірами встановлюють йому термін. «Вже три місяці минуло, час рухатися далі» — і людина починає ховати свій стан замість того, щоб його проживати.
Як безправне горе звучить зсередини
Люди описують його так:
- «Я почуваюся дурним чи дурною, що так сумую через це»
- «Мені соромно, що мені так погано»
- «Усі вже забули, а я не можу»
- «Нікому не розповім — не зрозуміють»
- «Може, зі мною щось не так?»
З вами все так. Ваш досвід просто ще не отримав суспільного визнання.
Що допомагає
Найперше — назвати те, що відбувається. Коли ви дізнаєтеся, що ваш стан має назву, що його описано в науковій літературі і що тисячі людей проживали те саме, стає трохи легше. Ваш біль стає реальним не лише для вас.
Далі — підтримка, яка не знецінює:
- час без чужих дедлайнів на ваше горе;
- простір, де можна говорити без осуду: група підтримки, психолог, люди зі схожим досвідом;
- ритуали: прощання, пам’ятний альбом, будь-який спосіб відзначити втрату.
★★★★★
Хочу сказати велике дякую від душі Нелі Тройчук, за її велику роботу, за уміння підтримати, вислухати, зрозуміти. Ще тиждень тому я і не думала, що зможу знайти таку організацію, яка розділяє горе від втрати тварини та може допомогти. Ви дуже потрібні людям, тож бажаю подальшого розвитку і всього тільки найкращого ❤️
Татьяна Романовская · відгук у Google
Моя робота з безправним горем
Я — Неля Тройчук, клінічна психологиня, психотерапевтка, засновниця і голова ГО «ПсихоСоціальне Благополуччя і Захист». Безправне горе — центр моєї наукової і практичної роботи. Я переконана: кожна втрата заслуговує на визнання, і кожна людина має право сумувати стільки, скільки їй потрібно.
Я працюю з такими втратами:
- втрата домашньої чи службової тварини;
- розлучення і розрив стосунків;
- вимушене переселення, еміграція, втрата домівки;
- домашнє насильство та його наслідки.
Як я можу допомогти:
- Психологічний супровід і психотерапія — до 90 хв, 2 000 грн
- Програма «Від горя до білого суму» — 10 зустрічей, 18 000 грн
- Група «Перші дні після втрати» — разова участь, 1 000 грн
- Лінія підтримки при втраті та/або розлученні з твариною в Telegram — пн–пт, 11:00–18:00 (за київським часом)
© Неля Тройчук, 2026. Використання матеріалу можливе лише з посиланням на джерело.
