«Він був для мене незрівнянним»: історія Владислави про втрату ретривера Патріка, травму у ветклініці та «білий сум»

«Він був для мене незрівнянним»: історія Владислави про втрату ретривера Патріка, травму у ветклініці та «білий сум»

Знайомі родини Владислави подарували їй золотистого ретривера, що з часом став для неї найкращим другом, компаньйоном у подорожах та повноцінним членом родини. Причиною втрати пса стала серйозна загроза для здоров’я – рак печінки. Патрік не витримав реанімаційних процедур та помер у лікарні. Переживши не лише втрату улюбленця, а й емоційне відчуження у ветлікарні, Владислава опинилася у стані глибокого шоку та фізичної виснаженості.

Врятувати ментальний стан дівчині допомогло звернення до терапевтичної групи підтримки психологині Нелі Тройчук, яка досліджує концепцію «безправного горя» – емоційного болю, який суспільство часто не визнає або знецінює. Владислава розповіла про пустотливе дитинство Патріка, розвиток дог-френдлі культури в Україні, травматичний досвід у ветеринарній лікарні та шлях до формування «білого суму».

«Він прилетів до мене на літаку»

Історія знайомства Владислави з її чотирилапим другом розпочалася у грудні 2012 року, коли вона була ще підлітком. Знайомі родини розводили золотистих ретриверів і при переїзді зі Стамбулу в Україну подарували цуцика за символічну плату. Тримісячний Патрік прилетів до Одеси на літаку, де Владислава вперше з ним зустрілася.

Ім’я для пса виникло спонтанно – дівчина згадала цуценя собаки тітки з дитинства. Тоді їй досить сподобалося це ім’я, хоча серед варіантів було й «Сімба». Перші місяці виявилися справжнім випробуванням для юної господарки:

«Це був мій перший цуцик, і він був з дуже-дуже таким бойовим характером, дуже хитрий, неслухняний. І я спочатку з ним не справлялася, тому що він постійно намагався втекти від мене, щось з’їсти на вулиці, кудись влізти. Тобто перші місяці з ним було доволі складно. Особливо враховуючи, що ще маленький він був доволі великий, вже під 10 кілограмів. Так що його на ручках особливо не потягнеш», – пригадує Владислава.

Патрік. Світлина Владислави
Патрік. Світлина Владислави

Харизматичний і розумний пес

Попри розбишацьку поведінку в дитинстві та випадки, коли пес тягнув господарку за собою або тікав, згодом вони міцно подружилися. Патрік виріс у харизматичного та розумного пса, який навчився майстерно маніпулювати Владиславою задля ласощів та іграшок. Разом вони виходили гуляти на набережну біля річки. Як мисливський собака, Патрік обожнював носити речі у зубах – покупки, пакетики чи іграшки. У нього були улюблені заклади й кав’ярні, куди він сам тягнув завітати.

Патрік на пляжі. Світлина Владислави
Патрік на пляжі. Світлина Владислави

«Він дуже любив плавати, і ми ходили постійно на пляж. Я йому там кидала різні палички, іграшки, і він приносив. Ми годинами з ним гуляли. Отак він подорожував зі мною багато: він на літаку літав, на паромі плавав, у нього було багато пригод», – розповідає дівчина з посмішкою.

За роки разом вони застали розвиток дог-френдлі культури в Україні: спочатку зайти кудись з собакою було майже неможливим, проте згодом люди вільно ходили з улюбленцями у магазини та супермаркети. З’являлися великі мережі зоомагазинів, куди тварин з радістю запрошували на дегустації корму. З часом з собакою дозволили заходити навіть у заклади харчування.

Патрік у свій День народження. Світлина Владислави
Патрік у свій День народження. Світлина Владислави

З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році життя Владислави та Патріка змінилося. Якщо в мирні часи пес не боявся салютів чи звуків грози, то під час російських обстрілів у Дніпрі улюбленець сильно лякався, тремтів і сам вигадав ховатися в душовій кабіні чи ванній кімнаті.

«Мене просто покинули у клініці»

Півтора року тому в 12-річного Патріка діагностували рак печінки – поширене захворювання для цієї породи. Однак ні Владислава, ні члени її родини не були підготовлені до цього. Оскільки Владислава проживає одна й працює віддалено, усі рішення щодо лікування тварини їй довелося ухвалювати самостійно.

Найважчим епізодом став не лише факт самої смерті Патріка, а й реакція персоналу ветеринарної клініки. Лікарі готували тварину до виписки додому, але стан раптово став критичним, і пес помер. Замість співчуття чи пояснень лікарі сховалися у своєму офісі. Можливо, вони самі були шоковані або просто не знали, що сказати. Коли дівчина попросила дозволу попрощатися з Патріком у кабінеті, її залишили наодинці з тілом.

«Приїжджає служба кремації. І я пішла на рецепцію, прошу мені допомогти. Клініка повна людей, ветеринарів. Я кажу: “Може хтось зробити це за мене, тому що собака великий, і чоловік, який приїхав його забрати, сам не зможе?”. І вони всі сховалися. (…) Причому там ніякої лікарської провини не було в тому, що сталося. (…) І мені ось це було найважче. Якщо б мене хтось просто вийшов обійняв, то мені було б легше», – з болем ділиться Владислава.

У результаті дівчина опинилася у важкому шоковому стані: вона втратила апетит, перші дні могла лише їсти через трубочку і не мала сил прибрати речі улюбленця.

«Сидіти в кімнаті було фізично важко. Прибрати, наприклад, лежанку, його речі, якось щось переставляти в квартирі. Здавалося, що песик десь є, він зараз прийде. Може, він у лікарні на перетримці. Тобто не було усвідомлення того, що відбулося», – пригадує Владислава.

До фізичного виснаження додалося знецінення її втрати, коли люди пропонували «просто взяти іншого песика». Позитивним винятком стала підтримка сусідки, яка раціоналізувала втрату словами про те, що всі власники тварин проходять через це, але головне, що Патрік прожив довге життя у любові та турботі.

Група Нелі Тройчук та інтеграція втрати

Опинившись наодинці з горем, Владислава звернулася у робочий чат із проханням порекомендувати психолога. Колеги радили лікарів, яких знали, проте, як тільки дівчина дізналася, що існує спеціалізована група підтримки при втраті тварин, то вирішила долучитися до неї. Досвід виявився надзвичайно терапевтичним та дав змогу нормалізувати власні переживання:

«І було важливо побачити, що дорослі люди теж переживають такі ж сильні емоції і що це нормально. Мені дуже сподобалося, що ми робили різні вправи. (…) І просто мені сподобався факт спілкування. Мені насправді здається, що ось факт групи більш корисний у цій ситуації, ніж особисте спілкування з психологом (особисто мені).»

Офіційних кладовищ для тварин у Дніпрі немає, а послуга кремації коштує на рівні з кремацією людини. Завдяки допомозі знайомих Владиславі вдалося кремувати Патріка та залишити його прах удома у спеціальній урні. Речі й іграшки вона віддала до притулку, хоча зараз жалкує, що за життя пса не зробила відбиток його лапки чи носика на згадку. Крім того, вона зберігає фотографії та відео свого улюбленця.

Навчання з комунікації для ветеринарів

Після подій, що сталися, дівчина замислюється над важливими речами. На її думку, ветеринарні клініки повинні запроваджувати навчання з комунікації для лікарів з господарями тварин, адже просто полишати їх з фактом смерті улюбленця може бути дуже травматично. Медіа або інші організації мають видавати посібники з підготовки до втрати стареньких або хворіючих тварин, щоб така інформація набувала широкого загалу та доступності. А в містах необхідно будувати офіційні кладовища тварин й більше майданчиків для вигулу. Владислава попереджає, що не є спеціалісткою у цьому питанні, тож просить ставитися до її ідей, як до суб’єктивної думки.

Дівчина радить усім, хто прагне підтримати людину у горі, уникати банальних фраз і прямо запитувати про необхідну допомогу, заспокоюючи господарів важливими словами:

«Особисто я думаю, що багато людей має відчуття провини. Особливо якщо тварина хворіла, бо там треба приймати рішення про те, щоб приспати або щось таке. Дуже важливо сказати, що: «ти зробив все, що ти міг, на краще для тварини», «ти добре піклувався про неї, був гарним господарем», «по твоїй тварині було видно, що вона щаслива з тобою». Ось такі речі мені було важливо почути. Але щоб людина правда так вважала. Якщо ні, то краще уникати цього.»

Якщо вам зараз важко

Ви не мусите проходити через це наодинці.

Використання матеріалу можливе лише з посиланням на джерело.