«Мене прямо вивертало від болю»: історія Марії про втрату трьох улюбленців під час війни
За три роки Марія прожила серію важких втрат: один за одним пішли з життя її собака Сендер та двоє кроликів – Ламба й Мартін. Зіштовхнувшись із важкою депресією, дівчина тривалий час намагалася глушити розпач самостійно. Проте знайомство з психологинею Нелею Тройчук та концепцією «безправного горя» допомогло Марії нарешті викричати свій біль у колі однодумців та навчитися берегти світлу пам’ять про своїх чотирилапих членів родини.
Марія розповіла про особливі характери, реакцію тварин на вибухи, боротьбу із зануренням у депресію та те, чому втрата домашньої тварини є повноцінним горем, яке суспільство не має права знецінювати.
Знайомство з собакою Сендером
Історія родини Марії з тваринами розпочалася ще у 2012 році, коли вдома з’явився золотистий ретривер Сендер. Ім’я для собаки дівчина обрала на честь відомого діджея Сендера ван Дорна. Пес був надзвичайно чутливим і дуже боявся гучних звуків – навіть грози та петард у мирні часи, а з початком повномасштабних обстрілів його страх тільки посилився:
«Коли почали оце шарашить, то йому було страшно. Він постійно ходив або у ванну кімнату або під стіл на кухню. Ховався там або разом з батьками в коридорі. Стандартно: гладили, заспокоювали якимись словами, називали “Сєнєчка-Сєнєчка”», — пригадує Марія.

«Як виявилося, кролики – це окремий Всесвіт»
Згодом, уже під час війни, у житті Марії з’явилися кролики. Першу біленьку кроличку назвали Ламбою – скорочено від Lamborghini. А за пару місяців родина взяла для неї компаньйона – кролика Мартіна, названого на честь марки спортивного авто Aston Martin. Як виявилося, догляд за кроликами вимагає величезної уваги, адже ці тварини надзвичайно тендітні. Наприклад, вони особливо вразливі до компанії свого виду: «Деякі кролики навіть, на жаль, якщо вони в парі, і когось одного не стає, то вони настільки сумують, що ідуть з життя».


Марія з теплотою розповідає, що Мартін був дуже лагідним, просив «погладушек» і приходив уранці лягати між нею та чоловіком. А Ламба була справжньою розбишакою:
«Коли вона була щаслива, то бігала по хаті, попкою підстрибувала, брикалась – це такі кролячі приколи. Тобто по їх поведінці можна зрозуміти, наскільки вони щасливі, що вони в комфорті. І от коли вони брикаються на підлогу чи стрибають – це означає максимальний рівень комфорту. А якщо вони щасливі, то і я щаслива».

Під час тривог та вибухів першою думкою Марії було врятувати саме вухатих: вона одразу бігла шукати кроликів, аби зловити їх у переноску та забрати в коридор, а ці двоє бігали й тікали від неї. За її словами, у такі моменти про власну безпеку вона думала в останню чергу.
Три болючі втрати
Першою захворіла Ламба. Після поїздки до заміського будинку дівчина помітила, що тварина відмовляється від їжі та сховалася в куток. У клініці терміново провели тригодинну операцію, але серце кролиці не витримало. Втрата Ламби стала для Марії сильним психологічним ударом, який занурив її у важкий стан:
«Для мене тоді це було… дуже важко. Я, напевно, навіть… впала у важку депресію: я нічого не їла, нічого не пила весь день. Я тільки запивала свій біль алкоголем, причому міцним. Цей мій стан був дуже таким важким. Я постійно плакала, пила, курила, плакала, пила, курила», – зізнається Марія, витираючи сльози.
Другим із життя пішов пес Сендер. Йому було 13,5 років, і він помер від раптового погіршення стану буквально через п’ять днів після весілля Марії. Це болюче вдарило по ній… Цитата: «Я взагалі не знаю, як так Всесвіт поставив ці зірки».
У 2026 році не стало й Мартіна, який від початку мав проблеми зі здоров’ям і прожив 3,5 роки. Три втрати поспіль за три роки війни повністю виснажили Марію:
«Я не розуміла, за що їм це… Я не розуміла, за що мені це…»
«Знаєте, ми далеко не всі вміємо втішити»
У найважчі хвилини втрати поруч із Марією були її найближчі люди – чоловік, брат, мама з вітчимом та близькі подруги. Тим не менш, вона зізнається, що людям буває складно знайти правильні слова для втішення. Найціннішою підтримкою від чоловіка для неї стало не знецінення її сліз, а просте й мовчазне співпереживання:
«Мене всі в цілому підтримували, але… знаєте, ми далеко не всі вміємо втішити і правильно налаштувати. Мене чоловік намагався заспокоїти тим, що “їй уже не болить”, а мені ж від цього легше не стає. Але він не казав мені “досить плакати”. Цього не було. Якщо він бачив, що я плачу, то просто мовчки підходив до мене і обіймав»
«Втрату улюбленця не можна порівняти ні з чим»
У суспільстві часто існує так зване «визначення важливості горя», коли співчуття при смерті людей вважається нормою, а розпач через втрату тварини сприймається оточенням як щось «несерйозне» чи «занадто перебільшене». З подібним знеціненням зіштовхнулася й Марія, коли чула від інших фрази про те, що «це ж просто улюбленець».
«І найважливіше те, що втрату улюбленця не можна порівняти ні з чим. Просто є люди, які кажуть: “Та це ж улюбленець, це ж не людина”. В сенсі?! (…) Звісно, це особистість, це повноцінний член родини. Я їх дітками називала і називаю до сих пір. (…) Звісно, це повноцінне горе, абсолютно повноцінне. Хто б там не був – мишка, криска, тарганчик – бо ти любиш її всім серцем», — з емоціями наголошує Марія.
Марія працює кондитеркою і створює знамениті торти «Наполеон» у пам’ять про свою улюблену бабусю, якої не стало 10 років тому. Проте, порівнюючи власний емоційний досвід, дівчина відверто зізнається, що смерть тварин вразила її ментальне здоров’я навіть гостріше:
«Мені було, звісно, погано, коли не стало бабусі. Я дуже сильно сумувала, я плакала. Але я просто навіть зараз порівнюю досвід із Ламбою і коли в мене не стало бабусі… Мене прямо вивертало, от саме коли не стало моїх улюбленців».
Пошук однодумців: програма «Від горя до білого суму»
Прагнення проговорювати свій біль по колу та пошук підтримки врешті-решт привели Марію до практики психологині Нелі Тройчук, яка спеціалізується на роботі з «безправним горем» – втратами, які суспільство відмовляється визнавати. Її місія – надати болю людей право на існування та провести їх від розпачу до «білого суму», коли втрата стає світлою частиною пам’яті, а не руйнівним тягарем.
Марія потрапила до терапевтичної групи, де зібралися люди з аналогічним досвідом. Перша зустріч розпочалася з дотепної та щирої фрази психологині: «Я не рада вас всіх бачити і взагалі знати, я б хотіла вас знати за інших обставин».
Праця в групі стала для Марії порятунком:
«Ти розумієш, ти в цьому не один. Тобі хочеться постійно плакати? Плач. І ми це вислухаємо. Тобі постійно хочеться про це проговорювати? Говори. (…) У наших випадках хотілося просто кричати на весь світ, просто взяти і викричатись. Викричати це горе, цей біль. І найважливіше те, що ми були почуті», — згадує Марія.
«Це два різних кролика з різним характером»
Поступово наша гостя почала витягувати себе з депресії. На пам’ять про своїх чотирилапих друзів – Сендера, Ламбу та Мартіна – вона зробила татуювання з їхніми зображеннями у повний зріст. Її батьки після втрати Сендера через пару тижнів зрозуміли, що не можуть жити без собаки і завели нового золотистого ретривера – Метью. А сама Марія знайшла нову Ламбу:
«Але я в собі поселила надію, що я її ще зустріну. Я шукала її дуже довго, два-три місяця, і врешті-решт знайшла у Дніпрі (я сама з Києва) кроленятко. І оце я чекала, поки вона підросте. Дівчинка – так, все ок. Потім почала вмовляти чоловіка, і паралельно я все ще проживала це горе.»
Незважаючи на однакове ім’я та навіть на однаковий окрас шерсті, ця дівчинка виявилася геть іншою. Якщо перша Ламба була ще тією розбишакою, але у той же час тактильною (приходила спати разом, гладилася), демонструючи так свою прихильність, то друга, за словами Марії, була вдесятеро більшою розбишакою і не тактильною. Після втрати Мартіна вона захворіла, мало їла (годували з рук) і саме в той час почала шукати компанію у Марії. Лише згодом, коли в родині з’явився ще один хлопчик-кролик, вона почала трохи м’якшати та навіть приходити лежати поруч. Наче «ожила». Адже кроликам завжди необхідна компанія свого сородича.
«Чесно кажучи, я усвідомила, що їй потрібно було все ж таки дати інше ім’я от буквально нещодавно. Я розумію, що це два різних кролика з абсолютно різним характером. Але в той момент отак мені воно придумалось в голові, і я йшла по цьому сценарію», – ділиться Марія
Нового кролика звати Майло, його взяли через 4 місяця після втрати Мартіна.
«З появою стало трошки простіше, хоча за Мартіна все ще тримає і безмежно сумую за ними всіма щодня, але, як і говорила, це вже почалося інтегроване горе, усвідомлення».
«Не мовчати і говорити про це»
Наприкінці розмови гостя дає важливу пораду для тих, хто перебуває у схожому стані:
«Я думаю, по-перше, це не закриватися в собі. Це перший і основний крок. Цей біль, ця рана, вона проростатиме в тобі, а потім це буде погано для фізичного здоров’я. Тому не мовчати і говорити про це, знайти однодумців та йти по допомогу. Просто не мовчати».
Якщо вам зараз важко
Ви не мусите проходити через це наодинці.
- Лінія підтримки при втраті та/або розлученні з твариною в Telegram — пн–пт, 11:00–18:00 (за київським часом)
- Індивідуальна консультація
- Групи підтримки, зокрема терапевтична група «Білий Сум»
Використання матеріалу можливе лише з посиланням на джерело.
