«Собака в кошачому тілі»: історія Катерини про втрату кота Тьоми, що спричинила виснажливу депресію
Під час повномасштабної війни Катерина разом із хлопцем прихистила британського кота Тьому. Попри початкові побоювання та тимчасові непорозуміння, кіт став для неї спорідненою душею і невід’ємною частиною щоденного життя. На жаль, раптове загострення хвороби змусило вдатися до евтаназії улюбленця… Це й стало причиною важкого стану дівчини.
Втримати ментальне здоров’я Катерини допомогло звернення до психологині Нелі Тройчук та її терапевтичної групи, де дівчина нарешті відчула себе не самотньою.
Гостя розповіла про кумедні ритуали з Тьомою, складні дні боротьби за його життя у клініці та роботу з фахівцями у депресивному стані.
«Я не вибирала ні улюбленця, ні ім’я»
Історія знайомства Катерини з її чотирилапим компаньйоном розпочалася вже після початку повномасштабного вторгнення. Знайомі родини її хлопця планували виїхати до США і шукали, кому можна залишити улюбленця. Ось так одна хвилина телефонної розмови змінила все. Рішення забрати Тьомчика ухвалив хлопець Катерини, не встигнувши порадитись із нею.
Катерина зізнається, що завжди хотіла собаку, тому спочатку її обурила втрачена можливість здійснити давню мрію. Вона висловила своє невдоволення хлопцю у присутності Тьоми, про що зараз жалкує і відчуває сором: «(…) але я все скидаю на те, що він британець і він не розумів української. Тому я себе отак ось заспокоюю». Адже згодом улюбленець став цінним другом для обох нових господарів.
Отже, перша зустріч з Тьомою виявилася для дівчини справжньою несподіванкою: «Прийшла в кімнату, а там сидить оцей величезний клубок, і мені кажуть: “Це Тьома”. І я думаю: “Британець? Тьома? Це дуже смішна комбінація”. Він прямо поважний пан, такий наляканий, незадоволений, бо його незрозуміло куди принесли, хазяїн пішов, лишив, якісь незрозумілі люди. Ну, я його боялася. Він величезний. У мене вдома у батьків лише малесенькі кішечки, тому я звикла до малесеньких кішачих розмірів, а тут цей величезний котяра. Потім, як виявилося, у нього було ожиріння, і ми його схудли, але сам факт, що першопочатково він був дуже великий, і мені було страшно».
Спочатку Тьома лякав Катерину. Це було через незвичку та слова колишніх господарів, які застерігали, що котик не любить, коли його тримають на руках. Згодом, після часу, проведеного з Тьомою, і декількох вимушених випадків підняття кота, виявилося, що йому було цілком комфортно. Дівчина підозрює, що раніше його неправильно брали – під пахви. Коли ж Катерина почала піднімати Тьому обережно, «під попу», як звикла робити з домашніми собаками батьків, він поводився абсолютно спокійно та лагідно.
«Пухнастий Купідончик»
Офіційним днем народження кота обрали 14 лютого (День закоханих), що зробило Тьому пухнастим «Купідончиком». Така дата була обрана завдяки попереднім господарям, які повідомили, що британець святкував день народження у середині лютого. Згодом, коли кіт повністю адаптувався, у них з’явилися власні щоденні традиції. Виявилося, що «поважний пан» обожнює, коли йому чухають живіт і стегна:
«І потім ці пузочухства перетворилися на щоденну традицію, ритуал, обов’язок, скажімо так. Без пузочухств взагалі не міг прийти жоден ранок і жоден вечір», – розповідає гостя.

Відповідаючи образу діловитого кота, Тьома принципово не псував меблі в оселі. Для догляду за кігтями він використовував лише килим або мотузки, які іноді залишалися на столі. Згодом Катерина разом із хлопцем вирішили порадувати улюбленця та придбали йому першу спеціальну кігтеточку.
Цікаво те, що впродовж тривалого часу британський кіт взагалі не мав власної лежанки, надаючи перевагу відпочинку поруч із господарями або в інших затишних куточках квартири. Одного разу Катерина таки купила йому лежанку, але Тьомі вона не сподобалася, тож покупку довелося віддати батькам. Пізніше дівчина побачила лайфхаки Instagram Reels зі створення лежанки для улюбленця та скористалася ними. Тьомчик прийняв нове затишне спальне місце з задоволенням. Крім того, він дуже любив лежати на рюкзаках, і неважливо, кому належала річ.

Повномасштабну війну в Чернівцях Тьома переносив спокійно. Він полюбляв виходити під наглядом на короткі прогулянки біля паркану, хоча й побоювався шуму автомобілів. Коли ж пара приїхала до Києва, під час сильних обстрілів Катерина зачинялася разом із котом у ванній кімнаті, де улюбленець обурювався на закритий простір та нявчав під дверима.
«Тиша і порожнеча»
Проблеми зі здоров’ям Тьоми розгорталися поступово. Ще під час перебування у Чернівцях у кота виникали періодичні діареї та розлади травлення, які лікували антибіотиками й пробіотиками. Після переїзду до столиці Катерина почала водити улюбленця до вузькоспеціалізованих лікарів – нефролога (через ниркову недостатність) та гастроентеролога.
Аби виключити з діагнозів харчову непереносимість, Тьому перевели на гідролізований білок1. Проте раптово кіт почав пити багато води та часто ходити в туалет. Онлайн-консультація ветеринарів вказувала на можливий цукровий діабет, тому дівчині довелося самостійно міряти рівень цукру в крові улюбленця:
«Це було жахливо – протикати йому вушка. Боже, це такі травматичні рази, коли у мене трясуться руки, я не можу йому це проколоти, колю те вухо вже 5 раз, кров не йде, а потім занадто багато, а Тьома терпить… І мені його так шкода», – пригадує Катерина неприємні моменти.
Показники цукру виявилися критично високими (33). Напередодні запланованого прийому у ендокринолога коту раптово стало зле – з’явилася блювота й відмова від їжі. У терміновому порядку на УЗД ветеринари виявили гостре збільшення підшлункової залози (з 7-8 мм до 17 мм) та діагностували гострий панкреатит. Тьому залишили на стаціонарі, проте після п’яти днів інтенсивної боротьби лікарі констатували незворотні зміни, і 19 грудня було ухвалено рішення про евтаназію, аби позбавити тварину від страждань… Втрата Тьоми стала для дівчини нищівним ударом:
«Ми з ним були прямо нерозлучними»
«Я до Тьоми дуже сильно прив’язалася. Ми з ним дуже сильно законектились, засоулмейтились, ми з ним були прямо нерозлучними. Я з ним постійно їла, пила, ходила в туалет. Він не дозволяв ходити самій в душ чи туалет – це була істерика, це під дверима завжди “мау, мау”», – ділиться Катерина.
«А ще мене дуже сильно вбивала самотність, (…) я звикла до того, що я постійно знаходжуся з Тьомою. Він постійно біля мене: ми сидимо, ми працюємо, спимо разом, ми йдемо перекусити разом, ми замовляємо їжу, він всі пакети інспектує, він завжди мене зустрічає. Ми з Тьомою просто весь час разом, і я звикла до того, що я ніколи не одна»

Втрата спричинила важкі приступи дереалізації та екзистенційну кризу. Катерина розповідає, що місяцями перебувала в стані, коли реальність здавалася сном, вона не могла сприймати власне тіло, втратила працездатність та побутову функціональність – було важко вставати з ліжка, чистити зуби чи виходити в магазин.
Паралельно дівчина зіштовхнулася із нерозумінням та знеціненням з боку знайомих та колег, які дивувалися її довготривалій депресії та запитували некоректні речі. Наприклад: «Так він же давно помер. У тебе нова кішка».
«А я думаю: “Нова кішка? А якщо у мене буде 2 дітей, і 1 з них помре, то я заведу нового і забуду про попередню дитину?”. Бо це різні особистості, різні персонажі, абсолютно різні. Я не можу одного кота замінити іншим», – обурюється Катерина.
У цей період Катерина натрапила у Threads на публікації психологині Нелі Тройчук, яка спеціалізується на допомозі людям із «безправним горем». Вона слідкувала за нею близько місяця перш, ніж наважилася написати, адже «думала, що ще не так погано».
Звернення до Нелі Тройчук
Під час поїздки до Чернівців, де кожна вулиця нагадувала про Тьому, стан Катерини погіршувався. Вдома вона багато плакала та переважно займалася скролінгом соцмереж. В один з чергових вечорів, коли дівчина відчула, що більше не може впоратися самостійно, вона вирішила написати фахівчині, долучилася до групи та невдовзі домовилася про індивідуальні зустрічі.
Перший контакт із психологинею вразив Катерину своєю чуйністю та відсутністю банальних фраз:
«Мені дуже було приємно, коли перше питання Нелі було якимось таким, яке ніде особливо не зустрінеш серед інших людей. Тут я здивувалась. Вона не почала мене заспокоювати і все таке. Вона сказала: “Розкажи мені про Тьому”. І я думаю: “Я зараз все розкажу!”», – згадує Катерина.
Робота в групі разом із дівчатами, які прожили подібні трагедії, підтримка психологині та медикаментозна терапія допомогли Катерині поступово повернутися до життя, але її відновлення все ще продовжується. На згадку про улюбленця вона облаштувала вдома куточок пам’яті (з фотографіями, свічкою та його улюбленим м’ячиком), а також зробила татуювання з портретом Тьоми на руці.
Зрештою Катерина поділилася порадою, яка, на її думку, може допомогти прожити втрату улюбленця:
«Я би дуже порадила звертатися за допомогою до спеціалізованих людей, тому що навіть якщо піти до свого звичайного психолога чи психотерапевта, але який не працює з цим напрямком, а особливо коли це пов’язано з твариною, то це не факт, що допоможе. (…) Також мені допомагали не відчувати себе не такою самотньою люди в Інтернеті, які теж втратили тварин. Я читала у Reddit сабтреди на тему “Pet loss”. Там люди писали, і я читала їхні історії. Я плакала, але морально це допомагало. (…) Тому те, що точно не варто – це “все, треба відпустити, треба йти далі”. Ні. Треба, як каже Неля, інтегрувати»
1 Гідролізований білок – білок, який штучно розщеплений на дрібніші частини.
Якщо вам зараз важко
Ви не мусите проходити через це наодинці.
- Лінія підтримки при втраті та/або розлученні з твариною в Telegram — пн–пт, 11:00–18:00 (за київським часом)
- Індивідуальна консультація
- Групи підтримки, зокрема терапевтична група «Білий Сум»
Використання матеріалу можливе лише з посиланням на джерело.
